Притча

"Про перстень"

Одного разу до Майстра прийшов молодий чоловік і сказав:

– Я прийшов до тебе, бо почуваюся таким жалюгідним і нікчемним, що мені не хочеться жити. Усі навколо твердять, що я невдаха, роззява та ідіот. Прошу тебе, Майстре, допоможи мені!

Майстер, мигцем глянувши на юнака, поспішно відповів:

– Вибач, але я зараз дуже зайнятий і ніяк не можу тобі допомогти. Мені потрібно терміново владнати одну дуже важливу справу, – і, трохи подумавши, додав: – Але якщо ти погодишся допомогти мені в моїй справі, то я із задоволенням допоможу тобі в твоїй.

– З... із задоволенням, Майстре, – пробурмотів той, з гіркотою відзначивши, що його знову відсувають на другий план.

– Добре, – сказав Майстер і зняв зі свого лівого мізинця невелике кільце з гарним каменем.

– Візьми коня і скачи на ринкову площу! Мені потрібно терміново продати це кільце, щоб віддати борг. Постарайся взяти за нього побільше і ні в якому разі не погоджуйся на ціну нижче золотої монети! Скачи ж і повертайся якнайшвидше!

Юнак взяв кільце і поскакав. Приїхавши на ринкову площу, він став пропонувати кільце торговцям, і ті спочатку з інтересом розглядали його товар. Але варто їм було почути про золоту монету, як вони тут же втрачали до кільця всякий інтерес. Одні відверто сміялися йому в обличчя, інші просто відверталися, і лише один літній торговець люб'язно пояснив йому, що золота монета – це занадто висока ціна за таке кільце і що за нього можуть дати хіба що мідну монету, ну в крайньому випадку срібну.

Почувши слова старого, молодий чоловік дуже засмутився, адже він пам'ятав наказ Майстра ні в якому разі не опускати ціну нижче золотої монети. Обійшовши весь ринок і запропонувавши кільце добрій сотні людей, юнак знову осідлав коня і повернувся назад. Сильно пригнічений невдачею, він увійшов до Майстра.

– Майстре, я не зміг виконати твого доручення, – з сумом сказав він. – У кращому випадку я міг би виручити за кільце пару срібних монет, але ж ти не велів погоджуватися менше, ніж на золоту! А стільки це кільце не коштує.

– Ти щойно промовив дуже важливі слова, синку! – відгукнувся Майстер. – Перш ніж намагатися продати кільце, непогано було б встановити його справжню цінність! Ну а хто може зробити це краще, ніж ювелір? Скачи-но до ювеліра та спитай у нього, скільки він запропонує нам за кільце. Тільки що б він тобі не відповів, не продавай кільце, а повертайся до мене.

Юнак знову скочив на коня і вирушив до ювеліра. Ювелір довго розглядав кільце через лупу, потім зважив його на маленьких вагах і, нарешті, звернувся до юнака:

– Передай Майстру, що зараз я не можу дати йому більше п'ятдесяти восьми золотих монет. Але якщо він дасть мені час, я куплю кільце за сімдесят, враховуючи терміновість угоди.

– Сімдесят монет?! – юнак радісно засміявся, подякував ювеліру і щодуху помчав назад.

– Сідай сюди, – сказав Майстер, вислухавши жваву розповідь молодого чоловіка. І знай, синку, що ти і є це саме кільце. Дорогоцінне і неповторне! І оцінити тебе може тільки справжній експерт. То навіщо ж ти ходиш по базару, очікуючи, що це зробить перший-ліпший?

Притча «Про вічне життя»

Цар  Ановширван, якого народ називав також Справедливим, одного разу 

вирушив 

у паломництво по країні саме в той час, коли народився пророк Мухаммед. На 

освітленому сонцем схилі гори він побачив згорбленого над роботою поважного 

старого чоловіка. У супроводі своїх придворних цар підійшов до нього і побачив, 

що старий саджає маленькі, не більше року, саджанці.

• Що ж ти робиш? - запитав цар.

• Я саджу горіхові дерева, - відповів старий.
  Цар здивувався:

• Адже ти вже такий старий. Навіщо тобі саджанці, листя яких ти не побачиш, у тіні яких не будеш відпочивати і не скуштуєш їхніх плодів?
  Старий поглянув на нього і відповів:

• Ті, хто був до нас, садили, а ми пожинали плоди. Тепер ми садимо, щоб ті, хто буде після нас, теж могли б пожинати плоди.
   

Н. Пезешкіан, Торговець і папуга

© Український інститут Позитивної крос-культурної психотерапії та менеджменту

Притча «50 років ввічливості»

Одна  літня  подружня  пара  святкувала золоте весілля. 

За спільним сніданком дружина подумала:

• Ось уже 50 років, як я намагалася догодити своєму чоловікові і завжди віддавала йому окраєць із хрусткою скоринкою. А сьогодні я хочу, щоб цей делікатес дістався мені.
  Вона намастила собі маслом верхню половину хлібця, а іншу віддала чоловікові. Всупереч її очікуванням, він дуже зрадів, поцілував їй руку і сказав:

• Моя люба, ти принесла мені сьогодні велику радість! Ось уже понад п'ятдесят років я не їм нижню половину хлібця, ту, яку я найбільше люблю. Я завжди думав, що вона має діставатися тобі, бо ти її так любиш.

Н. Пезешкіан, Торговець і папуга

© Український інститут Позитивної крос-культурної психотерапії та менеджменту

Притча «Сліпі та слон»

За горами було велике місто, усі мешканці якого були сліпими.

Одного разу якийсь чужоземний цар зі своїм військом розташувався

табором у пустелі неподалік від міста. У нього у війську був величезний бойовий слон, що прославився у багатьох битвах. Одним своїм виглядом він уже кидав ворогів

у тремтіння.

Усім мешканцям міста не терпілося дізнатися: що ж це таке – слон. І ось кілька представників товариства сліпих, щоб вирішити це завдання, поспішили до царського табору.

Не маючи ані найменшого уявлення про те, якими бувають слони, вони взялися обмацувати слона з усіх боків. При цьому кожен, обмацавши якусь одну частину, вирішив, що тепер знає

все про цю істоту.

Коли вони повернулися, їх оточив натовп нетерплячих містян. Перебуваючи в глибокому невіданні, сліпці пристрасно бажали дізнатися правду від тих, хто помилявся. Сліпих

експертів навперебій розпитували про те, якої форми слон, і вислуховували їхні пояснення.

Той, що торкався вуха слона, сказав:

Слон - це щось велике, широке і шорстке, як килим.

Той, хто обмацав хобот, сказав:

У мене є про нього справжні відомості.

Він схожий на пряму порожнисту трубу, страшну і руйнівну.

Слон могутній і міцний, як колона, - заперечив третій, що обмацав ногу і ступню.

Кожен обмацав лише одну з багатьох частин слона. І кожен сприйняв його помилково. Вони не змогли розумом осягнути ціле: адже знання не буває супутником сліпих. Усі вони щось

уявили собі про слона, і всі були однаково далекі від істини.

Створене умоглядом не відає про Божественне. У цій дисципліні не можна прокласти шляхи за допомогою звичайного інтелекту.

© І.Шах